НАТАШУНЯ
Одного разу я проходив через територію школи до стадіону.Назустріч пройшла дівчинка.Нічого такого що могло б виділити її серед сірої маси.Я глянув на неї ,вона кинула легкий погляд в мою сторону.З цього часу мій спокій пішов за нею.Вона пройшла і з її памяті моментально стерлися всі спогади про цю ситуацію.А я як з розуму зійшов .Кожен день і кожну ніч до цього дня не можу не думати про неї.Мені було 16 їй відповідно 14.Я був сором'язливим хлопчаком і тому не міг підійти до неї щоб потоваришувати.
Узнав де Вона живе і часто ходив по вечорам під її вікна.Дуже радів коли вдавалося через шпаринку між шторами побачити її чи її силует.Одного разу ввечері, було вже темно ,стоячи під яблунею за сараєм у їхнйому дворі ледве не нарвався на її маму,яка вилила воду мені під ноги.Часто клав на підвіконник чи стопчик воріт маленький букетик чи гостинець-цукерки чи яблуко розрізане пополам і пронизане соломинкою.Так тяглося досить довго.
Коли підійшов мій час забрали в армію.Моя команда не була сформована нас відпустили додому на чотири дні.Не знаю чому ,але від позору що мене завернули не міг показуватися на люди.Просидів у хаті всі чотири дні.Так ,як ніколи не переставав думати про ту дівчину,рішив сходити під її вікна.
Походивши під вікнами я осмілів на стільки що став на підвіконня і пошкрябав у вікно,привернувши увагу дівчини до себе .
Вона вийшла.Присіли на будівельні козли які чомусь стояли обабіч двору.Мені перехопило від хвилювання дух.Не пам'ятаю чи й привітався.Спитав тільки-Писати будеш.Сказала-Буду.Питаю-Ждати будеш.Каже-Буду.Посиділи ще трішки мовчки доки її мама погукала.Так закінчилося наше перше побачення.Рано вранці пішов до лав Радянської Армії.Два роки Авгану пройшли дуже тяжко.Плакати не плакав ,але всього бувало.Дякуючи листам моєї коханої я вижив.Думки про неї були найкращим стимулом для повернення.Правда в листах я осмілів і писав про кохання ,присвячував їй вірші .
У нас на жаль не можна було зберігати листи ,але вона зберегла всі мої листи .Десь до сих пір лежать.
По приходу з армії зразу ж поїхав до неї.То було наше друге побачення.В скорому освідчився. Дякую що не відказала.Через деякий час взяла мене в чоловіки.Тридцять років терпить мене .
Не давно сходив в АТО на два з половиної роки.Ледве пережила.Маємо гарного сина.Вона для мене на другому місці після БОГА.
І хоч до сих пір на запитання чому ж ти за мене вийшла відповідає-Не знаю,я все одно дуже її кохаю,і дуже вдячний.
Одного разу я проходив через територію школи до стадіону.Назустріч пройшла дівчинка.Нічого такого що могло б виділити її серед сірої маси.Я глянув на неї ,вона кинула легкий погляд в мою сторону.З цього часу мій спокій пішов за нею.Вона пройшла і з її памяті моментально стерлися всі спогади про цю ситуацію.А я як з розуму зійшов .Кожен день і кожну ніч до цього дня не можу не думати про неї.Мені було 16 їй відповідно 14.Я був сором'язливим хлопчаком і тому не міг підійти до неї щоб потоваришувати.
Узнав де Вона живе і часто ходив по вечорам під її вікна.Дуже радів коли вдавалося через шпаринку між шторами побачити її чи її силует.Одного разу ввечері, було вже темно ,стоячи під яблунею за сараєм у їхнйому дворі ледве не нарвався на її маму,яка вилила воду мені під ноги.Часто клав на підвіконник чи стопчик воріт маленький букетик чи гостинець-цукерки чи яблуко розрізане пополам і пронизане соломинкою.Так тяглося досить довго.
Коли підійшов мій час забрали в армію.Моя команда не була сформована нас відпустили додому на чотири дні.Не знаю чому ,але від позору що мене завернули не міг показуватися на люди.Просидів у хаті всі чотири дні.Так ,як ніколи не переставав думати про ту дівчину,рішив сходити під її вікна.
Походивши під вікнами я осмілів на стільки що став на підвіконня і пошкрябав у вікно,привернувши увагу дівчини до себе .
Вона вийшла.Присіли на будівельні козли які чомусь стояли обабіч двору.Мені перехопило від хвилювання дух.Не пам'ятаю чи й привітався.Спитав тільки-Писати будеш.Сказала-Буду.Питаю-Ждати будеш.Каже-Буду.Посиділи ще трішки мовчки доки її мама погукала.Так закінчилося наше перше побачення.Рано вранці пішов до лав Радянської Армії.Два роки Авгану пройшли дуже тяжко.Плакати не плакав ,але всього бувало.Дякуючи листам моєї коханої я вижив.Думки про неї були найкращим стимулом для повернення.Правда в листах я осмілів і писав про кохання ,присвячував їй вірші .
У нас на жаль не можна було зберігати листи ,але вона зберегла всі мої листи .Десь до сих пір лежать.
По приходу з армії зразу ж поїхав до неї.То було наше друге побачення.В скорому освідчився. Дякую що не відказала.Через деякий час взяла мене в чоловіки.Тридцять років терпить мене .
Не давно сходив в АТО на два з половиної роки.Ледве пережила.Маємо гарного сина.Вона для мене на другому місці після БОГА.
І хоч до сих пір на запитання чому ж ти за мене вийшла відповідає-Не знаю,я все одно дуже її кохаю,і дуже вдячний.
Немає коментарів:
Дописати коментар